Набагато складніше купити сукню, якщо вона коштує щонайменше як твоя піврічна зарплата. І якщо комусь звалиться на голову така манна небесна, то безцінний вбрання займе не лише перше місце в шафі, а й стане темою для пліток подружок. Адже будь-яка жінка, яка хоч трохи розуміється на моді, за кілометр розпізнає брендову річ і тим більше безпомилково оцінить її якість.
Історія брендових речей
З часів рівності та братерства в країні Рад багато що змінилося. Коли виділятися чимось дорогим було просто моветоном, природним бажанням було купити «такий самий халатик, тільки з перламутровими ґудзиками». Проте безцінними були натуральність і якість одягу. Працювали вітчизняні фабрики, усе було просто й доступно для кожного гаманця. Натомість імпортні брендові речі вважалися дефіцитом, і не завжди їх можна було купити, навіть за великі гроші.
У перебудовні 90-ті єдиним місцем для купівлі одягу стали ринки. Їх заполонили третьосортні китайські та турецькі шмотки (саме шмотки — інакше не назвеш). Хіба що вогник у душі кожної жінки — придбати нову річ до свята — ніколи не згасав, та й подітися було нікуди. Купити якісну річ із натуральної тканини стало майже неможливим. Голова йшла обертом від тріскучої синтетики, що розтягувалася після першого прання, як мішок, від ниток, що стирчали з кожного шва, або й від цілковитої їх відсутності. Розмір теж не завжди відповідав. Тож перш ніж вдягнути нову річ, доводилося попрацювати. І зрештою набридло те, що на 8 березня половина твого відділу приходила в такій самій кофтині «тільки з перламутровими ґудзиками». Сприйняття жінкою вбрання змінилося: з'явилося бажання бути індивідуальною.
Особливо гостро це відчувалося в маленьких містечках, де від краю до краю — 20 хвилин на машині. У великих містах рятують відстані, і певний одяг характерний для певного району, або ж скупчення однакового взагалі не спостерігається. А ще за достатньо довгий час тієї епохи, дивлячись на будь-яку річ, можна було точно сказати, де куплена і якого року. І щосезону все містечко вдягалося в бузкове або кислотно-жовте й зелене. Там і зараз так, бо основна маса населення досі ходить на ринок.
Але, на щастя, тепер з'явилася можливість купити якісні речі від наших дизайнерів — українських. Ціна стала відповідати якості, усе натуральне — дорожче. Зовсім дешево — лише синтетика. З'явилося доступне право вибору. І нарешті відкрилися стокові магазини. У великих містах у них відмінні брендові речі за більш ніж доступною ціною. У малих, на жаль, ціни в стоках теж немалі — на невелике місто припадає 1–2 таких магазини. Єдиний недолік стоків у тому, що там немає повної лінійки розмірів. А отже, пощастило — не пощастило.
Брендові речі сьогодні
Також фірмові магазини торгових марок почали проводити сезонні розпродажі, що значно розширило можливості споживача. Купуючи брендові речі, можна не сумніватися, що завтра таку саму не вдягнуть ще десять осіб. Або, що більш доступно, можна, як і раніше, звернутися до кравчині — тільки приватної та з доброю репутацією. А вже зовсім чудово, якщо шиєш сама.
Так моду в найчисельніших верствах населення визначають ринок і гаманець споживача. Ні, не можна звинувачувати ринковий одяг у цілковитій безсмаковиці. Тим більше зараз там трапляються доволі непогані речі. Часто за якістю кращий одяг місцевого виробництва, яким також торгують на ринку. Тільки він не завжди відповідає загальноприйнятим стандартам якості. Але порівняно з тепер уже й недешевим барахлом, яке здебільшого заполоняє ринки, він є кращим варіантом. До того ж, як не дивно, але в загальній ринковій масі простежуються світові модні тенденції за кольором, малюнком та оздобленням, за видами аксесуарів до одягу й взуття.
Модні та кричущі брендові речі
Звісно, цілком гумова футболка з написом Versace, що кричить за десять метрів, виглядає смішно, і сумочка з дерматину з бляшкою «найкращий денім» — тим більше. А одяг, який не завжди відповідає розмірам і навіть може нести лейбли та відмітні знаки найвідоміших фірм? Справжній Versace впізнають не за написом, і зрозуміло, що сумочка, тим більше імпортна, не може коштувати як два папуги в місцевому зоомагазині, а джинси Trussardi коштують на порядок більше, ніж пропонує ринок і навіть деякі магазини. Справжній речі не властивий блиск дешевизни. Часто ринкові прилавки нагадують циганський кіш із побрязкальцями, а продавець із цілком серйозним виглядом запевняє, що в нього — фірма, а не те, що в сусіда в ларьку.
Стає смішно й водночас сумно, якщо уважніше придивитися до вулиць міста. Уміння одягатися у наших жінок — це взагалі окрема розмова. Картина часом гідна пензля художника. Комізм б'є через край, наближаючись до абсурду. Навіть кічем це не назвеш. І при цьому йдеться про найширші — середні — верстви населення.
Ладно там у глухих селах і передмістях тенденції в одязі не змінюються по 50–70 років, хоча й там бувають винятки. Молодь тягнеться до міста і звідти привозить хоч якісь зміни. Але якщо вдуматися — навіщо жінці середнього віку, яка народилася, живе і залишиться доживати свого віку в селі, знання в галузі високої моди? Головне — чистота, охайність, акуратність і комфорт. Навряд чи оточуючі старожили це зрозуміють і не засудять із притаманним їм консерватизмом.
На завершення хочеться сказати, що скільки б не коштував одяг — хоч зовсім дешевий, хоч дуже дорогий — велику роль відіграє вміння його носити, зі смаком підібрати аксесуари, враховувати час і місце. Саме внутрішній зміст доповнює зовнішній вигляд. І тоді, можливо, навіть найзатятіші знавці моди не здогадаються, що ваш новий костюм родом із Китаю, а не з дорогого бутика, — і геть не підозрюватимуть, що вам у ньому спекотно, як у пустелі, через цілком синтетичну підкладку.
